ЛІТО "Кобзар"/
     
     
 
 
     
     

0a933c99
 
     
 
   
 

Голова журі про результати конкурсу "Майстерня чудес 2011"

Дорогі колеги! Дуже я задоволений, що настав нарешті цей момент, коли ми з вами достойно завершуємо черговий конкурс оповідання  «Майстерня чудес».

Що достойно, це я навмисно сказав, бо й справді ми отримали добрі результати. На перше місце судді вивели оповідання Світлани Корчагіної «Старий Андрій», і я думаю, що це справедливо. Реалістичні, майстерно виписані, компоненти оповіді химерно контрастують з містичними, і власне містичним є і надзавдання. Оповідачка зазначає, що зустріч з примарою цього українського Агасфера змінила її подальше життя, але мені хочеться думати, що це зрушення в ментальності не мислиться авторкою як простолінійно християнське. І хоч би тому, що оповідання має міцний фольклорний, генетично язичницький підтекст. Як фольклорист можу засвідчити, що сюжетна ситуація якраз типова для міфологічної легенди, і скільки разів у записах наших студентів жінка йшла вночі зі станції до дому, а їй назустріч… От-от, від відьми до пекельної свині. Хто читав текст, помітив, мабуть, що я назвав оповідання «Старий Андрій». Так літературною мовою, і переносити діалектну форму до заголовку твору мені здається недоцільним. Щиро вітаю переможця! Нових вам успіхів!

З цим оповіданням конкурували кілька інших, що й склали почесну, золоту дев’ятку. Я скажу про них у тій послідовності, в якій наші лауреати присилали оповідання на конкурс. «Сирітку» Мар’яни Кашуби написано на межі жанрів публіцистичного нарису і власне оповідання, та й не за темою конкурсу вона, але суддів привернула сувора простота, з якою авторка оповідає свою моторошну історію. Близький за життєвим матеріалом і документальністю текст Віктора Лобка «Козине молоко» підкупає яскравістю деталей післявоєнного сільського побуту, змальованого в суворій, лапідарній манері. А ось «Кімната 696» Віталія Климчука належить уже до урбаністичної новелистики. Це певний відповідник страшилці або “modern legend” сучасного студентського фольклору, але виконано його з неабиякою саме літературною вправністю. А чого би ще ми чекали від професійного письменника, відзначеного на минулорічній «Коронації слова»?

«Мрія vs життя» Марини Ткаченко викликав навіть певну дискусію серед судів конкурсу. Щоб не повертатися до неї, уявимо, що йдеться про вже відредагований, вже бездоганний за мовною оболонкою текст. А це дівчача новела, сповнена своєрідного терпкого гумору, про такий собі перший бал сучасної Наташі Ростової, або, коли завгодно, Скарлетт ОХара. Текст цілком міг претендувати й на перше місце. У оповіданні «Дебют» Лариса Омельченко вибудовує образ українського «чудика» з народу на кшталт змальованих колись Брет Гартом або напівзабутим у нас Шукшиним, ось тільки робить це дуже своєрідно, не бажаючи, щоб читач сприймав її персонажа однозначно позитивним.

«Попіл мого серця» Ганни Ліханової використовує сюжет, що в інтернетних оповіданнях зустрічається доволі часто: молода, успішна журналістка бере інтерв’ю у старої нещасної жінки, після розмови сприймання дівчиною старої кардинально змінюється. Про ґенезу цього мандрівного сюжету говорити ніколи, але не можна не сказати про спробу психологізувати його в оповідання Ганни Ліханової та про чудовий «пойнт» твору: листи коханого, що і згоріли, й не згоріли, бо живуть у пам’яті «жінки-ветерана». Оскільки ж йдеться, про наймолодшого з авторів-лауреатів, будемо сподіватися на подальшу кар’єру Ганни в літературі. Натомість авторка оповідання «І це мине…» Наталка Поклад – відома поетеса, і пафос її гарно написаного оповідання, мабуть, автобіографічний. У спробах надрукувати до ювілею добре видане вибране своїх віршів, письменниця Оляна Іванівна зустрічається з різними своїми подругами та знайомими жінками, образи яких в короткому тексті й не могли бути подані рельєфніше. Але фінальне її міркування про Раю, що зустріла свій черговий ювілей «солідним томом», викликає в Оляні Іванівні важливу для розуміння сенсу твору фінальну думку: «Однак цікаво, хто зініціював видання: вона – чи видавництво? Бо ж Рая – горда». Погано, що суспільство забуває про ювілей письменника, але чи морально це – йому самому метушитися, нагадуючи в цій ситуації про себе?     

Своє оповідання «Казік» таємнича Юлія завершила словом «Кінець», ніби короткометражку дофільмувала. Але її твір цікавий, насамперед, своїм анімалістичним змістом: подано біографії кота і папуги, тож і назвати треба було «Сніжок і Казік». Є й вправно виписані постаті людей – дуже колоритних матері та вітчима, а також самої оповідачки. Коли це витвори фантазії, ці образи мають одну ціну, а коли замальовки з натури – звісно, трохи іншу.   

І нарешті, «Слухаючи Місто» Юлії Кропив’янської. Блискуче оповідання. Дуже київське оповідання. Найкраще оповідання, написане студенткою, яке мені доводилося читати. Саме йому я поставив десять балів і трохи дивувався, чому інші судді… Але про це не будемо. Співвідношення раціо і лірики в цьому чарівному, але прецизійно побудованому тексті – це результат майстерності зрілого, як це не дивно, художника, і саме тому я багато чого очікую від літературного майбутнього Юлії Кропив’янської. Хай мене не люблять метри Могилянки, але що мені заважає віддавати належне таким її викладачам, як Людмила Кисельова, і такім студенткам, як Юлія Кропив’янська?  От чому наприкінці я хотів би ще раз  особливо відзначити саме цей твір.

Дякую за увагу.

 

Станіслав Росовецький 

Опції перегляду коментаря

Виберіть бажаний спосіб відображення коментарів і натисніть "Зберегти налаштування", щоб активувати ваші зміни.

от Леры Крок

Мне это произведение тоже очень понравилась. На мой взгляд, весьма оригинальная мысль, но я не писатель, и,тем более, не фантаст. Возможно, судьи увидели схожесть сюжетных линий с другими произведениями в области фантастики.

Примеров много, когда по сюжету гибнет  цивилизация, и какая-то полуживая, полуразумная, полумеханическая капсула несет основной генофонд в космос.

Но меня впечатлило то, что ОС нашла свое воплощение в воде, и не просто воплощение, а (с точки зрения читателя) фактически явилась эволюцией. Может где-то в литературе и есть подобные примеры, но мне они неизвестны.

Лично я с уверенностью внесла бы ОС в первую десятку. Но я не судья. Возможно, судьи высскажут свое мнение на этот счет на наших страницах. Просто надо немножко подождать.

:)

 

від Станіслава Росовецького

 

Це конкурс. У двох суддів твір отримав низькі оцінки, в одного – середню.

ОС

Як могло залишитися поза увагою "ОС"? За силою уяви воно на рівні Винниченкових творів.

Написати новий коментар